Юлія Тимошенко незадовго до Нового року колоритно пообіцяла з телеекранів, що мер Києва Леонід Черновецький таки полетить у космос і посилатиме звідти привіти. Оскільки, за словами прем’єрки, «...у столиці не може бути такого мера, і такого рівня корупції не може бути, і такого рівня ставлення до закону, і такого рівня знищення судів також не може бути...»
Цікаво, що обіцянку відправити Черновецького у космос Юлія Володимирівна оприлюднила буквально через кілька днів після призначення її прем’єром. Однак, що ще цікавіше, прем’єрка, як з’ясувалося пізніше, оперувала застарілими даними, або, простіше кажучи, злукавила, приправивши свою обіцянку аргументом – «як мріють практично всі кияни». Бо кияни в середині грудня вже мріяли трохи не про те, за що розписалася, не спитавши їх, пані Тимошенко.
Чи знала Юлія Володимирівна, яка, звісно, не могла не сказати про перевибори влади в Києві – бо як же тоді виправдовуватися з невиконанням передвиборних обіцянок?! – що на замовлення дітища її вірного соратника Миколи Томенка, Інституту політики, проводилося опитування киян (організацією «Українське демократичне коло») стосовно «любові до мера», і дало воно несподівані результати. Несподівані для опонентів Черновецького!
Отож Інститут, який важко запідозрити в симпатіях до Леоніда Михайловича і його команди, коментуючи результати опитування, визнав, що кількість прихильників дострокових виборів мера Києва впродовж 2007 року зменшувалася й зменшувалася і напередодні нового 2008-го досягла вражаючої цифри. Лишень 44,2% опитаних у грудні жителів столиці – «за» перевибори Черновецького. Між тим, торік у лютому «за» сказали 69,8% опитаних, у квітні – 65,7%, у вересні – 62,1%. І це, зауважимо, при тому, що неофіційна кампанія за дострокові перегони в Києві не припиняється фактично ні на день! Біл-борди і лайт-бокси з обличчями потенційних кандидатів у мери і їхніми обіцянками зробити життя киян кращим, білосердечкові палатки по всьому місту, в яких збираються підписи за відставку Черновецького, перманентні акції з демонстрації просто на вулицях Києва фільму-компромату «Земля в ілюмінаторі», з роздачі газет, листівок, брошурок з нищівною критикою діяльності чинного мера і його команди – від Михайла Поживанова й Віталія Кличка, від Юрія Луценка й Михайла Бродського, Анатолія Семиноги й Віктора Пилипишина, Анатолія Коваленка й Миколи Томенка...
Та, як з’ясувалося, усе те – майже ніщо в порівнянні зі знаменитими «пайками від Черновецького», яких за місяць, що передував новорічним святам, було роздано всім (!) пенсіонерам Києва, тобто понад 600 тисяч. Усе те – майже ніщо в порівнянні з тією неймовірною соціальною підтримкою незаможних, знедолених, хворих киян, а також бюджетників із категорії лікарів, учителів, працівників житлово-комунальних підприємств (передусім двірників!), до яких у команди Черновецького – особливий пієтет. А й справді: що тому майже сліпому інваліду – не потрібному в жодній лікарні, але раптом обласканому посланцями Черновецького, які не тільки вислухали нещасного, а й заплатили за операцію на очах – критика мера з уст, скажімо, Луценка?! Людина стала бачити, причому ні копійки не сплативши за недешеву операцію! Сприйматиме вона критику Черновецького (наприклад, за роздачу якоїсь там землі чи відбирання у якихось там художників їхніх майстерень на Андріївському узвозі, чи закриття книжкових магазинів) від будь-кого зі знаних політиків, які конкретно цій хворій людині нічим і ніколи не допомогли? Як мовиться – без коментарів.
Нагадаємо, що Леонід Черновецький став мером за підтримки понад 450 тисяч киян (загалом у столиці 2,7 млн жителів). Хто сьогодні наважиться сказати, що за півтора року свого правління Києвом мер-мільйонер та не наростив чисельності своїх прихильників? Запитання майже риторичне...
Отож, Сергія Корольова з Юлії Тимо-шенко поки що не вийшло, а Леонідові Черновецькому не випадає прославитися, як Юрію Гагаріну, якоюсь забійною фразочкою типу «Поїхали!» і справді по-космічному махнути на прощання рукою...
Утім, ще все попереду – як повідомила наприкінці першого робочого тижня нового року прес-служба глави держави, серед тих невідкладних законопроектів, що їх Віктор Ющенко пропонує парламенту до розгляду, є й проект змін до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». А в ньому, за інформацією тієї ж таки прес-служби, чіткіше окреслені права й повноваження територіальних громад, надаються набагато ширші можливості впливу на реалізацію самоврядування – якраз в інтересах людей. Можливо, новації в діяльності органів місцевого самоврядування, включаючи, звісно, й столицю, і стануть, образно кажучи, тим пальним, якого ніяк не дочекається Ти-мошенко і яке таки виведе ракету з Черновецьким на навколоземну орбіту?
Окрім того, кілька днів тому ще й Комітет ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування на своєму засіданні вирішив найближчим часом створити робочу групу, яка дала б відповідь на запитання: чи дійсно доцільно проводити дострокові вибори мерів Києва й Харкова, як того хотіли б деякі політсили й громадські організації. Тут варто, знову ж таки, згадати вже наведені в цій статті результати опитування киян – якщо нардепи ними послуговуватимуться, то про доцільність перевиборів навряд чи йтиметься. До речі, згаданий парламентський комітет очолює представник коаліції Олександр Омельченко – екс-мер Києва і, як відомо, один із найбільш непримиренних опонентів Черновецького...
Денис Комарницький, співголова фракції Блоку Леоніда Черновецького в Київраді
Гонка за крісло мера Києва не припиняється ніколи! Ставши депутатом Київради (ним був обраний 2006 року вперше), думав спочатку: от вибори закінчилися і – все, боротьба за владу стихне сама по собі. Потім зрозумів, що ніколи ця боротьба не стихає. Згадайте, хіба не так само було за мера Омельченка?! Я не відстежував ситуацію постійно, але пам’ятаю, що його теж не раз пробували зняти, навіть привозили сюди, в мерію, указ Президента України. А після того, як і місцеві вибори почали проводити за партійними списками, боротьба за владу особливо загострилася – бо участь у ній беруть партії, які масово залучають до своїх акцій народ.
А якщо гонка за посаду мера столиці триватиме завжди, то й критика чинної влади буде зав-жди! І це за наших умов – нормальне явище, це така собі гра в царя гори. Чи будуть дострокові вибори, чи не буде їх, але ж принаймні чергові вибори через 3,5 року відбудуться за будь-яких обставин – отож партії й готуються. Ось ми чуємо: мовляв, усі тільки й говорять про дострокові вибори, а Блок Юлії Тимошенко і «Наша Україна – Народна самооборона» навіть виборчу кампанію побудували на критиці діяльності Леоніда Черновецького на посаді мера Києва... Ну, хто ці всі, котрі наполягають на проведенні дострокових виборів у Києві? Президент України? Юлія Тимошенко? Може, Партія регіонів і її керівники? Не лідери всеукраїнського рівня говорять про це! Віталій Кличко говорить – так, бо й досі ображений, що не став мером на минулих виборах. Михайло Поживанов говорить. Луценко говорив. Ще деякі відомі особи, яким хочеться владарювати в Києві...
Думаю, доки всі ці «претенденти» знаходитимуть фінансування для своїх акцій – доти й збурюватимуть киян, доти й триватиме все це: яскраві біл-борди на вулицях – з обличчями претендентів у мери, замовні статті в пресі, якісь неймовірні рейтинги, вочевидь, теж замовні... Я особисто не вірю в дострокові вибори, але при цьому не сумніваюся, що й надалі нічого суттєво не зміниться – до чергових виборів мера й Київради ми йтимемо в такому ж «режимі», тобто спостерігатимемо цю гонку за крісло міського голови.
